Аналізуються особливості процесу трансформації дворянського стану в період модернізації від 1861 р. до початку XX ст. Простежено зміни у системі дворянського землеволодіння. Визначено роль і місце дворянства у формуванні й розвитку нових інститутів місцевого управління, суду та земства.
В останній чверті XIX ст. у суспільстві склалася стійка думка про втрату дворянами панівного становища, загальний занепад їх економічної та соціальної ролі. Така думка була навіяна працями дворян-публіцистів, зокрема М. Семенов переконував, що внаслідок реформ 1860-1870-х рр. дворянство втратило провідну роль серед інших станів імперії і було витіснене з усіх сфер життя суспільства: у землеволодінні, повітовому і губернському управлінні, судових установах1. Водночас А. Плансон заявив, що 1861-й рік деморалізував дворянство, яке за три десятиліття розорилося2. Про це писав і О. Пазухін, який уважав, що внаслідок тогочасних реформ, особливо земської, найбільше серед усіх станів постраждало дворянство3.
Ідею про занепад дворянства розвинула радянська історіографія. Відомий дослідник П. Зайончковський наголошував на ослабленні економічної ваги помісного дворянства внаслідок реформи 1861 р.4 Інший історик російського дворянства - Ю. Соловйов - підкреслював, що після скасування кріпацтва перед дворянством постало завдання пристосуватися до нових суспільних умов, однак багатьом це не вдалося зробити, що призвело до занепаду їхніх господарств5. Б. Литвак писав про втрати дворянства внаслідок реформи 1861 р., які були не стільки економічними, як політичними6. Говорячи про втрачені позиції дворянства внаслідок реформ Олександра ІІ А. Корелін натомість констатував, що формально і фактично воно зберігало за собою статус "найпершого стану"7.
У сучасній російській та українській історіографії оцінки становища дворянства в пореформений період неоднозначні. Так, російський історик В. Ша по ва лов визнає, що воно втрачало лідируючу роль на земельному ринку, а значна частина так і не змогла ...
Читать далее