Божественне військо Українці, як і їхні пращури баньшунські мані – ба-ді та інші сармати-дісці (чи-ді – червоні ді, бей-ді – білі ді, жун-ді – велетні ді, шаньжуни – горяни-велетні, юечжі – гутії) за думкою стародавніх китайців є «божественним військом». Вільнолюбні пращури українців не терпіли не лише утисків і пригнічення, а і будь-якого підпорядкування. Тому-то вони споконвічно й воліли перебиратися на вільні землі. Але ж зараз придатних для існування вільних земель ніде не має і, отже, треба героїчно захищати свою батьківщину від психічно інфантильних нелюдів: «Хань-чжунський полководець Шан-цзі зробив одного разу наступну промову на захист ба-ді: «Ба-ді семи родів мають заслугу в тому, що вбили білого тигра. Ці люди – хоробрі, войовничі та добре вміють битися. Колись цяни, вступивши до округів та повітів Хань-чуань, зруйнували їх. Тоді нам на допомогу з'явилися ба-ді, і цяни були розбиті на голову і винищені. Тому-то баньшунських манів[1] і прозвали «божественним військом». Цяни відчули страх і передали іншим родам, щоб вони не рухалися на південь. Коли ж згодом цяни знову вторглися з більшими силами, то ми тільки за допомогою тих же ба-ді кілька разів завдавали їм поразки»... Що «ді» не були схильні до підкорення, найвище ставлячи особисту свободу, видно з того, що вони без вагання кидали свою поневолену батьківщину і розходилися – одні на північ, інші на південь, туди, де ще був простір, куди не добиралися китайці зі своїм державним устроєм, чиновниками та правилами гуртожитку. Так вони, з плином століть, дісталися з одного боку до басейну Брахмапутри, Іраваді та Салуїну, з іншого до Алтаю та південного Сибіру[2]. …як північні, так і південні дісці[3] відрізнялися одними й тими ж рисами свого племінного характеру: гарячим темпераментом, зневагою до смерті, рішучістю і надзвичайною відвагою; це були воїни за натурою, за покликанням: вони вступали у боротьбу заради самої боротьби і, дорожачи своєю особистою свободою, не виносили підпорядкування, в якій би формі ... Читать далее