Висвітлюється формування й становлення українського ґранд-наративу в контексті епістемологічних взірців та аксіологічних настанов різних культурних епох. Розглядаються інтелектуальні й культурні трансформації великого українського наративу, пов'язані з його співіснуванням, змаганням, перехрещуванням із російським імперським та радянським ґранд-наративами. Багатотомні історії породжують дивні, часом суперечливі, ба навіть взаємовиключні роздуми, відчуття й асоціації. Попервах солідні фоліанти, оправлені у гарні, але напрочуд однотипні палітурки з міцними корінцями, на яких проставлена відповідна порядкова нумерація томів, постають у нашій уяві як сконденсовані мисленнєві згустки, що уособлюють найвищі досягнення академічної думки. Відтак хоч-не-хоч замислюєшся щодо величезних обсягів витраченої праці, творчої енергії, рутинної організаційної, технічної та методичної підготовки, урешті-решт багатьох років людського життя, котрі пов'язанні з такими інтелектуальними творіннями. Та природний скепсис, властивий багатьом гуманітаріям, народженим у начебто "короткому", але такому "довгому", за суб'єктивними відчуваннями, двадцятому столітті, протягом якого остаточно розчинилася очевидна демаркація між ілюзорним та реальним, усе ж таки бере гору. Зрештою критичні інтенції зумовлюють інші уявлення, котрі пов'язують багатотомники з претензіями на леґітимацію, штучну універсальність і монументальність, які в добу постмодерну та мультикультуралізму з її апологією суцільної мозаїчності та калейдоскопічності навколишнього світу видаються, щонайменше, архаїчними культурними й інтелектуальними реліктами. До таких настанов долучається і сумнозвісний досвід більшості споживачів багатотомних колективних видань часів СРСР. Приміром, у пам'яті спливає іронічна сентенція, котра побутувала серед студентів-гуманітаріїв на присмерку радянської доби: багатотомники зазвичай можна гортати, але у жодному разі не читати! Утім, ґранд-наративи (термін, авторство якого приписують французьк ... Читать далее