Author: Я. В. Затилюк Аналізується політична риторика київських церковних ієрархів після Переяслава 1654 р. Її характерними рисами були апеляції до давньоруського минулого, демонстрація унікальності Києва як "православного Сіону" й декларування історичного права московського царя на "київську спадщину Володимира". Використання цього риторичного арсеналу, котрий сформувався ще протягом 1620-1640-х рр., пояснюється спробами церковної еліти Гетьманщини обґрунтувати перед Москвою особливий статус Київської митрополії як сфери юрисдикції константинопольського патріарха. Одразу після Переяславської ради 1654 р., де гетьмана й Військо Запорозьке було "приведено під високу царську руку", московське посольство на чолі з В. Бутурліним вирушило до Києва. Як читаємо в посольському звіті, "не доезжая городового валу, от Золотых ворот версты с полторы" їх зустрів київський митрополит Сильвестр Косов (1647-1657 рр.) із чернігівським єпископом та настоятелями київських монастирів. Біля цього історичного "місця пам'яті" - традиційного тріумфального в'їзду до колись величного "столичного граду", яким за кілька років до того врочисто вступали в місто Богдан Хмельницький (1649 р.) і литовський гетьман Януш Радзивілл (1651 р.) - митрополит "говорил речь": "Внегда приходите от благочестивого и христолюбивого светлейшего государя царя и великого князя Алексея Михаиловича, всеа Русии самодержца, от православного, православныи царстии мужие, желание имуще еже посетити благочестивое древних великих князей руских наследие (тут і далі підкреслення моє - Я. З.); внегда приходите к седалищу первого благочестивого росийского великого князя, исходим вам в стретение; и целует вас в лицы моемь он, благочестивый Владимер, великий князь руский; целует вас святый апостол Андрей Первозванный, провозвестивый на сем месте велию просияти славу Божию, яже ныне вашим пришествием благополучно паки обновляетца; целуют вас, общему житию началницы, преподобный Антоний и Феодосий печерстии и вси преподобн ... Читать далее